Чайні поля в Ткібулі

Herbaciane pola w Tkibuli

Чайні поля в Ткібулі

З чайного куща збирається лише два горішніх листки і бруньок. Це саме з них робиться чай найвищої якості. Збір вручну – діло непросте, воно вимагає акуратності і вмінь, але таким чином у мішочок потрапляють лише найцінніші частини рослини. Елісо Цікерідзе вміло смикає пальцями зелені кущики. Біля її хати охайні деревця стоять рівними рядами.

На пагорбах в околиці Ткібулі плантацій таких як ця, що належить Елісо і її мамі, є лише декілька, більшість полів не використовується. У місцевому закладі виробництва лимонаду стіни до сьогодні виділяють запах чаю, хоча продукцію зупинили багато років тому. Колись цей регіон нею славився – існувало кілька чайних заводів. Сьогодні будинок використовується лише наполовину, а під стінами стоять порожні коробки.

Елісо Цікерідзе  з мамою в сімейному господарстві

Елісо Цікерідзе з мамою в сімейному господарстві

Регіон Окріба був колись багатим, перш за все на вугілля. Тепер діє лише один завод. Після зміни системи все обернулося нанівець. Працівники шахт виїхали, залишилися порожні оселі.

Катажина Заремба з Фонду ЕкоРозвитку каже, що коли приїхала до Ткібулі вперше, ні в кого не було ідей для розвитку. Люди думали лише про вугілля, хоча шанси на те, щоб заново запустити шахти – були невеликі. Натомість, зразу було видно величезний туристичний потенціал регіону – красиві краєвиди, прекрасна природа.

2012 року, завдяки підтримці з програми RITA – Зміни в регіоні, Фонд організував майстер-класи, метою яких було знайти нові перспективи. Організатори разом з учасниками їздили і провіряли, що роблять місцеві підприємці. Як виявилось, в околиці можна було знайти чимало цікавих регіональних продуктів. На списку можливих напрямків розвитку знайшлися зокрема продукція каштанового меду з характерним гірким присмаком (пагорби біля Ткібулі проростає каштановий ліс), а також вироби з гагату – рідкого типу вугілля.

Чай був природним ресурсом регіону, але цей напрямок здавався складним. Знищені поля вимагали дорогого відновлювання, не хватало також знань. Тільки в деяких господарствах і в одному малому заводі йшла продукція невеликої кількості чаю. В деяких господарів була певна підготовка, але її було недостатньо – це наслідок роботи в совхозах, в яких комплексне знання належало лише агорномам.

Проект розвитку чаю, як місцевого продукту, не мав би шансів, якби не Леля – сестра Елісо, викладач університету в Тбілісі, яка професійно і науково займалася вирощуванням. Мама Елісо і Лелі – енергійна 80-літня жінка у часи СРСР була головним агрономом в Ткібулі. Сімейна, домашня плантація випускала хороший чай, а Елісо успішно продавала також домашні закрутки. Швидко розробили план на 2013 рік. Ставку було зроблено на чай, але також прийнято рішення, що окрім нього будуть просуватися і інші місцеві продукти. Грузинськими партнерами проекту стали Фонд розвитку регіону Ткібулі і Асоціація Елькана, що підтримує розвиток екологічного сільського господарства.

Все почалося від спільного оглядання різних плантацій. Катажина Заремба розповідає, що найбільше запам’яталось, з цього етапу: – Група виходить з хати на пагорбі, з веранди прекрасні краєвиди, а неподалік на узбіччі розташоване невеличке поле чаю. Господар показує пакетик сушеного листя. Всі оглядають кущі, нюхать, торкаються, коментують, оцінюють їхні якість і вік. Важко було їх від тих рослин відттягнути.

Ґеля Ахвледіані– власник доволі успішного, сімейного, чайного бізнесу, що його поле також оглядалося, каже, що йому це зовсім не дивно, тому що кожен, хто при чаю працює – він в нього і закохується без пам’яті. Бо з чаєм – трохи як з дитиною.

Майстер-класи в рамках проекту проходили в Ткібулі і в господарствах учасників – йшлося про це, щоб добре один з одним познайомитись і багато побачити. Їх вчили тому, як вести бізнес і допомагали складати плани. У цьому завданні і знадобилося поєднання умінь польських і грузинських експертів – тренери з Елькани вчили конкретних навиків, враховуючи місцеві реалії. У той час тренери з Польщі творили простір для співпраці за принципом: модеруємо, але хочемо, щоб ідеї йшли від вас. Буле важливим, щоб про майбутьнє регіону думати з візією і планувати щось на багато років.

Під час майстер-класів виникли дві організації – Асоціація Нова Окріба, що об’єднує різних виробників та кооператив, що об’єднує власників плантацій чаю. Написали першу заявку на грант, завдяки якому вдалося купити обладнання для упаковування сушеного листя. На списку планів знайшлися: корчування полів і розвиток тематичного туризму пов’язаного з чайним виробництвом.

Катажина Заремба каже, що вони дуже хотіли показати, що можна на себе дивитися по іншому, аніж з позиції конкуренції, бо якщо в одної особи є поле чаю, і в другої, і в третьої, то це означає, що разом можна цього чаю продавати більше. Вони використовували досвід праці з місцевими підприємцями з Польщі: з Нижньої Сілезії, Країни вересу і Долини Баричи – там вдалося довести до створення єдиного місцевого бренду.

Польську ідею – організовувати ярмарки, для цього щоб просувати місцеві продукти під спільною етикеткою – вдалося втілити в життя наосені в Ґеляті. Біля старого монастиря відбулася перша спільна ярмарка під назвою «День чаю». Жінки зібрали від сусідів домашні закрутки і ремесницькі твори, місцева художниця вручну намалювала етикетки для банок і все продали чуть не зразу.

 

Текст: Малґожата Лойковска

Фото: Катажина Заремба

Проект „Виробництво чаю, як важель розвитку підприємництва в районі Ткібулі, Грузія” реалізувався Фондом ЕкоРозвитку в 2014 р. в рамках програми RITA – Зміни в регіоні, що фінансується Польсько-Американським Фондом Свободи.